Що таке стрес?
Стрес (від англ.слова stress – напруження, тиск) – реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) ззовні. Загалом стрес – це нормальна реакція здорової людини, захисний механізм нашого організму. Виникнення стресу означає, що людина, зокрема дитина, включилася в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для неї впливам. Під час стресу відбуваються глобальні психофізіологічні, біохімічні зміни в організмі, спрямовані на мобілізацію захисних сил та адаптацію до ситуації (стресора).
Стрес не є шкідливим тоді, коли дитині вдається швидко уникнути
стресового впливу або адаптуватись до нього.
Однак здатність до адаптації не безмежна. У разі, якщо інтенсивність впливу стресора та тривалість стресу перевищують можливості організму протидіяти, якщо вплив має різко негативний характер, такий стан називають дистресом (станом хронічного стресу). Дистрес спричиняє дезадаптацію – стан надмірного психічного, емоційного та м’язового напруження, порушення діяльності внутрішніх органів та поведінки.
Реакції дітей у стресових ситуаціях.
Коли в наше життя вриваються різні стресові чинники, то запускаються автоматичні тілесні реакції. Наш розум починає функціонувати заради виживання, генеруючи реакції, спрямовані на реалізацію програми «боротися чи врятуватися втечею». У таких ситуаціях працює так званий «мозок ящірки» (лімбічна система), що сформувався у людства мільйони років тому. Це дуже важлива частина мозку: саме вона швидко реагує на небезпеку й забезпечує наше виживання. Коли загроза минає, мозок опрацьовує інформацію і пояснює те, що трапилося. Так ми отримуємо досвід.
Виживання дитини безпосередньо залежить від її рідних і близьких дорослих, а також від того, як вони допомагають їй впоратися зі стресовими емоціями. І що менша дитина, то більшої допомоги від дорослих вона потребує в «опрацюванні» стресових ситуацій, адже зона мозку, яка за це відповідає, ще не сформована, а «мозок ящірки» є домінуючим інструментом реагування. Саме тому нам насамперед необхідно заспокоїти « мозок ящірки» дитини, а вже потім говорити з нею.
Коли у дитини вирують емоції (лімбічна система в дії) – мислення не працює. Нотації дорослих не спрацьовують. Щоб дитина вас почула, спочатку їй треба заспокоїтися. Не повчайте «ящірку» і не виявляйте агресію щодо неї, бо вона вас сприйме як загрозу й опиратиметься навчанню. Заспокойте «ящірку». У стані спокою вмикається мислення – і дитина стає готовою до діалогу й засвоєння уроку.
Ми маємо визнати, що у переляканої дитини всі реакції обумовлені інстинктами! І що менша дитина, то більше її стан визнає стан батьків. Тобто для дітей дуже важливим для подолання стресових ситуацій є наш стабільний стан і те, як ми самі долаємо стрес. Тож зосередьтеся на стабілізації власних емоцій та відновленні безпечного зв’язку з дитиною, будьте доступні та відгукуйтеся на заклик дитини.
Рекомендації щодо усунення стресу
Для того, щоб заспокоїти «мозок ящірки», а вже потім говорити з дитиною, необхідно виконати прості дії, засновані на системі прив’язаності між батьками, дорослими та дітьми.
Вам потрібно немовби «підключитися» до дитини та «перевести» її у свій спокійний режим. Використовуючи метафору, необхідно своїм внутрішнім градусом відрегулювати температуру дитини: зігріти, якщо градус впав, і дитина знесилена та в’яла, або ж, навпаки, остудити, якщо емоційна температура дитини підвищена й дитина збуджена та надто активна.
Та спочатку потрібно налагодити контакт із дитиною. Для цього є п’ять простих способів:
- Безпечні доторки.
(ніжні, турботливі, чуйні та комфортні для дитини).
За надійної безпечної прив’язаності дитина розслабляється та обм’якає в обіймах турботливого дорослого. Цьому допомагає вся наша природа.
- Зоровий контакт.
(тривалий і комфортний).
Такий тип зорового контакту є однією з ознак надійної прив’язаності. Ми наче отримуємо сигнал «з цією людиною мені добре, разом ми впораємося, все добре та надійно».
- Мовленнєвий контакт.
(м’який, спокійний та мелодійний голос).
Дорослий заспокоює та стишує дитину за допомогою свого голосу.
- Емоційна чутливість.
(зчитування сигналів про стан дитини без слів).
Батьки помічають мінімальні зміни в поведінці та вигляді дитини. Це і є батьківською інтуїцією. Часто батькам необхідно просто заспокоїтися, і система «зчитування дитини» підкаже, як діяти і що робити в контакті з дитиною.
- Взаємодія у спонтанності та грі.
(дорослий використовує уяву та бавиться з дитиною).
Ігри – один із найприродніших способів взаємодії батьків із дітьми.
Джерело: www.unicef.org/ukraine
Соціально-психологічна служба
