#УЧНІВСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ #ШКОЛА ЛІДЕРСТВА #ІСТОРІЇ УСПІХУ!!!
Шкільний учнівський проект «Історії успіху, які надихають!».
Натомість ПЕРЕДМОВИ😊
Під час задумки ми надихалися проектом «TheUKRAINІANS», однак нашою особливістю є те, що ми хочемо розповісти про успішних українців та українок з місцевих громад.
Учнівська молодь прагне спілкування з лідерами у різних галузях: політиці, бізнесі, громадській діяльності, мистецтві, освіті, владі, медицині, аграрному господарстві тощо
Під успіхом ми розуміємо не посадові й фінансові досягнення, а служіння громаді, ініціативність, сміливість брати на себе особисту відповідальність, гуманність, толерантність, відкритість.
Ми прагнемо особисто познайомитися з цими людьми, взяти у них інтерв’ю, побачити їх робочий простір, дізнатися, хто і що їх мотивує, отримати поради щодо формування лідерських якостей, поділитися цими зустрічами у публічному просторі.
Хочемо навести цитату з передмови до проекту «TheUkrainians» (Тараса Прокопишина, Володимира Бєглова та Інни Березніцької), яка щонайкраще ілюструватиме нашу мету та наші завдання: «Нам набридло чути про українців як про жертв і страждальців. Закортіло розповісти про інших українців… . Людей, які творять Україну в Україні… . Патріотичних громадян, ініціативних та чесних людей, які творять добро та беруть відповідальність за світ навколо і змінюють його…».
Ми хочемо почути поради цих людей:
- як стати проактивним й не боятися бути відповідальним;
- яка ціна власної ініціативи;
- як побороти страх щодо публічності й хейтерів;
- як стати особистістю й громадянином.
Отож, знайомтеся з першим героєм нашого нового учнівського проекту!!!!
Петро ШОТ
« Як держслужбовець давав присягу: «Служу народу України!».
Цих слів дотримуюсь і у волонтерстві, і в депутатстві»
Волонтер, держслужбовець, начальник Яворівської ДПІ ГУ ДПС у Львівській області, кандидат до Львівської обласної ради (Яворівський та Мостиський райони), депутат Новояворівської міської ради, керівник фракції Народного Руху України.
У 2000 році закінчив Шклівську СШ, в 2001 – служба в ЗСУ (півтора року солдатом). Паралельно навчався заочно у Львівській комерційній академії за напрямком «Менеджмент організації». Друга вища освіта – «Правознавство».
- Пане Петре, в публічному просторі Ви, насамперед, фігуруєте як волонтер. Ми багато чули про Вашу волонтерську діяльність. Й були вельми подивовані, що Ви є державним службовцем й керівником однієї з найкрутіших установ. Ви цим не хизуєтеся й не спекулюєте на цьому. Вважаємо, що чіткість пріоритетів й скромність є одними з найважливіших рис лідера. Як Вам вдається правильно розподілити час, щоб вкладатися в усі дедлайни?
- Щоб вкладатися у дедлайни, потрібно, перш за все, любити справу, за яку берешся. Також потрібно уміти комунікувати й домовлятися з людьми. Чітко визначати пріоритетність справ. Й звичайно, не витрачати час намарне. Бути зібраним, чітко ставити цілі й завдання, окреслювати алгоритм дій.
- Пане Петре, а що для Вас успіх? Чи вважаєте Ви себе успішною людиною?
- У кожного своє розуміння успіху. Для мене – це бути благословенним Богом. Можливість займатися улюбленою справою. Успіх – це щирі, чисті відносини з людьми. Успіх – це праця, це боротьба.
Гадаю, я успішна людина. Маю можливість служити людям і громаді.
- Пане Петре, чому, на Вашу думку, важливо проявляти ініціативу? Чому необхідно облаштовувати не лише власний простір, але й працювати назовні?
- Людина повинна любити себе, створювати комфортний простір для себе та своїх близьких. Однак ти лише тоді є повноцінною особистістю, коли Богом дані тобі таланти використовуєш на благо людей. Тоді ти вмотивований, натхненний. Звичайно, служити потрібно за покликом серця, не очікуючи на взаємність. Та все добро повертається сторицею.
Потрібно робити для творчості, а не для визнання!
- Чи був у Вашому житті так званий переломний момент?
- Так. Війна і волонтерство. Разом з командою були 34 рази на передовій. Там зустрічався з сотнями людей. Це різні люди, з різними долями. Починаєш розуміти, що життя – далеко непроста річ.З того часу став іншим, окреслив для себе інші життєві цінності. Не соромлячись, можу сказати, що став кращим.
- Чи багато людей були готовими їхати з Вами на Схід?
- Спершу -ні. У більшості були на те об’єктивні причини: сімейні обставини, стан здоров’я, страх. Однак ці люди активно допомагали тут: збір медикаментів, коштів, провізії тощо.
- Який момент на Сході був найболючішим?
- Це важливе питання. Пам’ятаю, сестра передала братові (хлопця звали Денис) посилку. Приїхавши на місце, я зателефонував Денису (особисто з ним знайомим не був). Домовились про зустріч наступного дня. Посилку він не одержав. Загинув зранку від ворожої кулі.
- Чи доводилось Вам рятувати комусь життя?
- Так. Це один із важливих моментів, які зробили мене сильнішим.
Мій батько хворів на цукровий діабет. Мені тоді було 13 років. Якось він впав у кому. На руках я заніс його до машини. На той час приїхала швидка. Лікарі хотіли перенести батька у швидку, однак я прийняв рішення не переміщати хворого. Згодом лікарі сказали, що моя віра і рішучість врятували татові життя. Прожив він з того випадку ще багато років.
Також на Сході неодноразово змушений був приймати важливе для життя рішення. Дякувати Богові, мої рішення були правильними.
- Пане Петре, які поради дасте щодо подолання страху перед хейтерами? Ми не говоримо про конструктивну критику чи толерантних інакодумців. Мова йде про класичних хейтерів, які можуть вбити будь-яку ініціативу?
- Потрібно бути сміливим у прийняті рішень щодо власних ініціатив. Усе треба спрощувати! Злісні, неконструктивні критикани виливають внутрішню злість через власні страхи, неспроможність, байдужість. Хейтери – це люди, яким потрібно поспівчувати. Й завжди слід давати цим людям шанс на порозуміння!
- Яким є результат волонтерської діяльності?
- Цікаве запитання, так би мовити, прагматичне. Окрім практичного результату (кошти, провізія, товари першої необхідності тощо), результат – це щоб там хлопці й дівчата знали, що ми пам’ятаємо про них тут. Посилки, дитячі листи та малюнки – це велетенська мотивація для воїнів.
- Розкажіть про Ваші мрії з дитинства.
- Так, була одна мрія. Якось у дитинстві я приїхав ровером до магазину. Однак він виявився зачиненим. На дверях табличка – «Податкова». І я подумав: «Як добре бути податківцем. Але це нереально».
Як би це не звучало кумедно, але думка була такою по дитячому щирою, що доля привела мене у податкову інспекцію.
- Хто для Вас є взірцем у суспільно – громадській діяльності?
- Ганна Гопко. Лідерка, на яку варто орієнтуватися молоді.
- Якими, на Вашу думку, є риси справжнього лідера?
- відвага;
- сміливість брати на себе персональну відповідальність;
- ініціативність;
- комунікабельність;
- віра в Бога і в справу, яку робиш;
- чітко визначені пріоритети;
- наполегливість;
- християнські чесноти.
- На завершення розмови, Ваші поради учнівській молоді.
- Не боятися. Бути ініціативними й проактивними.
- Створювати комфорт людям, які навколо тебе.
- Вести здоровий спосіб життя. Це чистий розум, чисте сумління, чисті погляди.
- Ми повинні рости навіть тоді, коли вже виросли. Ніколи не зупинятись на досягнутому. Вірити в нереальне.
- Програш – це також результат.
- Потрібно бути вільним і необмеженим у мріях, сподіваннях, справах, планах. Це запорука постійного прогресу, руху уперед.
- Слід бути емпатичним, особливо на керівній посаді.
- Завжди давати шанс собі та іншим.
P.S. Щиро вдячні Петру Васильовичу за зустріч, час, розмову та довіру. За відвертість та щирість. За доброзичливість. За віру у молоде покоління.
Розмову вели учні та учениці Івано – Франківського ЗЗСО Анастасія Лазурко, Юліана Великопольска, Максим Білоус, заступник директора з навчально – виховної роботи Вікторія Сташко, директор ЗЗСО Марія Ліскевич – Карпа.
