Одним із перших спрогнозував крах ідеології марксизму, а соціалістичну державу назвав тюрмою: “Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою”.
Сійте в головах думи вольнії
У 2018 році минуло 162 роки від дня народження Івана Франка – знакової постаті української та світової культури. Справжній титан праці, який жив і творив в ім’я свого народу. Щиро вірив у неминучість національного відродження, в те, що українці будуть господарями у “своїй хаті” і на “своїм полі”, “у народів вільних колі”.
Друкована спадщина Франка налічує 50 томів. І це лише третина написаного. Його доробок українською, німецькою, польською, російською, болгарською мовами за приблизними оцінками – кілька тисяч творів. Вершиною поетичної творчості стала поема “Мойсей” (1905), де за допомогою біблійного сюжету алегорично зображено піднесення українського народу на боротьбу за незалежність.
У 1915 році було розпочато процес висунення Франка на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури. Проте до участі в конкурсі він не дожив.
Письменницьку діяльність поєднував із науковою. Українські та зарубіжні часописи рясніли численними статтями, оглядами, нарисами з фольклористики, етнології, історії, філософії, літературної критики, соціології, економіки. У 1893-му захистив у Відні докторську дисертацію з філософії.
Ще за життя здобув титул “галицького Шевченка”, “великого Каменяра” та “українського Мойсея”.
15 фактів із життя Івана Франка
- Відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо). Щороку видавав по 5-6 книжок.
- Став першим професійним українським письменником, який заробляв на життя літературною працею.
- У гімназії сидів на останній парті, але міг майже дослівно переказати розповіді вчителів на заняттях. У п’ятому класі під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі.
- У гімназійні роки, залишившись без батьків, заробляв на життя репетиторством. Із тих коштів зібрав величезну на той час бібліотеку – понад 500 томів.
- Чотири рази його ув’язнювала австрійська влада (у 1877, 1880, 1889 і 1892 рр.).
- Володів 14 мовами. Поет, прозаїк, фольклорист, перекладач, публіцист, філософ, економіст, політик, громадський діяч. Сучасники називали його “академією в одній особі”.
- Писав твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоіндійської, давньоарабської, давньогрецької, східних мов.
Перекладав також на німецьку українські народні пісні, допомагав Михайлу Грушевському з німецьким перекладом “Історії України-Русі”.
- Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Українська радикальна партія – та перший її голова, автор програми.
- Закликав населення Галичини називати себе українцями, а не русинами. ” Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордонів…”, – писав він у листі до молоді в 1905-му.
- Одним із перших спрогнозував крах ідеології марксизму, а соціалістичну державу назвав тюрмою: “Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою”.
- Радянський режим називав його атеїстом. А він залишався глибоко віруючою людиною. Виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо, товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом Андрієм Шептицьким.
- Його переклад біблійної “Книги Буття” досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.
- Ледь не запізнився на власне весілля з Ольгою Хоружинською. У кабінеті батька нареченої знайшов стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша.
- Останні сім років писав лівою рукою, бо права була паралізована. Систематизувати та упорядковувати матеріали йому допомагав син Андрій. Двоє синів Івана Франка (Петро і Тарас) вступили до складу легіону Українських січових стрільців.
- Помер Іван Франко 28 травня 1916-го на чужих руках – сини були у війську, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей ховали в чужій вишиваній сорочці, в “позиченій” ямі на шість домовин.
В окремій могилі перепоховали Івана Франка через 10 років.
Джерело: Ятрань
Письменник і вчений володів надзвичайними екстрасенсорними здібностями, був першим українським професійним політиком, а також тримав удома справжній зоопарк.
Про те, хто такий Іван Франко, нагадувати не варто. Постать українського генія, який володів 14-ма мовами і займався десятком різних видів творчої діяльності, повинна бути прикладом щоденного наслідування для кожного. Творча спадщина Франка вражає, а його працездатності дивуються найбільші трудоголіки сучасності. 27 серпня виповнюється рівно 160 років від дня народження Каменяра. «Погляд» вирішив іще раз зазирнути в біографію поета і розповісти читачам про кілька маловідомих фактів. У цьому нам допомагав дослідник-франкознавець, кандидат філологічних наук, доцент факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка Богдан Тихолоз.
Маленький мольфар
Як стверджує наш співрозмовник, Іван Франко – це унікальний людський документ, якому немає аналогів не тільки в українській культурі, а й у світовій. Ця його унікальність бере початки ще з дитинства. Малого Франка мама, як відомо, називала Мироном. Існувало вірування, що довгоочікувані діти часто ставали жертвами злих духів. І щоб уберегти своє чадо від цього, його треба називати не на ім’я, яке дали при хрещенні, а домашнім, поганським ім’ям. Ось чому для рідних Івась був малим Мироном. І ось цей малий Мирон володів надзвичайними, як тепер би сказали, екстрасенсорними здібностями. У селі його називали «лісова душа», адже малий Франко дуже часто блукав у лісі, розмовляв із деревами, пташками. Один із цікавих епізодів цього надзвичайного дитинства, коли малий Мирон дуже тісно спілкувався зі світом духів, Іван Франко навів в автобіографічному оповіданні «Під оборогом», у якому хлопчик – такий собі маленький мольфар – відвів від села грозову хмару. Дослідники погоджуються, що цей епізод швидше за все таки мав місце у дитинстві Франка. Але, як зізнається Богдан Тихолоз, найдивовижнішим у цьому є не те, що малий Мирон був такою собі химерною, навіть трохи дивною дитиною, а те, що він замість того, щоб стати сільським ворожбитом чи чарівником, став одним із провідних європейських інтелектуалів.
Франко у цифрах
Іван Франко прожив неповних 60 років земного життя, з них понад 40 років віддав активній творчій діяльності. У практичному підсумку ці 40 років – це 6000 творів. Це означає, що кожних два дні з-під пера письменника виходив новий твір, який міг бути віршем чи новелою, або й повістю, романом чи монографією. За час активної творчої діяльності Франка в нього вийшло 220 окремих видань, це означає, що кожного року Франко видавав 5-6 книжок. Серед сучасних письменників таких титанів немає, а колосальна працездатність Франка просто вражає.
Перший фаховий літератор
Іван Франко став першим українським письменником, який почав заробляти на життя пером. До нього наші літератори здебільшого у літературу бавилися. А якщо й працювали серйозно, то вижити з цього не могли. І незважаючи на те, що всі звикли вважати, що Франко – бідний-бідний письменник, що мало місце в його біографії, він заробляв доволі непогано. Вартує подивитися на Франкову садибу, яка колись була на околиці Львова, а тепер розташована в одному з найбільш елітних районів міста біля Стрийського парку. Не всі українські письменники можуть дозволити собі сьогодні такий особняк навіть у кредит, причому Франко, виплачуючи банку позику, ще й утримував жінку і чотирьох дітей. Саме завдяки літературній та журналістській діяльності Франко умів давати раду собі і своїй великій родині.
Забув про весілля через вірш
Шлюб Ольги Хоружинської та Івана Франка став, як казали гості на весіллі, символом єднання Галичини і Наддніпрянщини. Молодята вінчалися далекого 1886 року в Києві. Проте щастю закоханих мало не завадив… вірш. Коли вся весільна процесія вже була готова до церемонії: зібралися дружки, бояри, гості, молода вже одягла фату, нареченого все не було. Кинулися шукати молодого. Франка знайшли в кабінеті батька нареченої. Іван забув про власне весілля, бо знайшов якусь стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша. Бібліоманія, якою страждав Франко, мало не поставила під загрозу шлюб письменника.
Діти і тварини
Діти Франка, троє синів – Андрій, Петро і Тарас, а також дочка Ганна, були дуже збитошні. Вони завжди голосно бавилися, постійно вигадували якісь нові каверзи. Наприклад, поливали перехожих водою з балкона або гатили цвяхи в дошки. До цього всього гармидеру додайте справжній зоопарк, який панував в оселі Франків. Іван Якович працював, а в оселі товклося восьмеро дітей. Десь з-під дивана вилазила черепаха, хатою ходив бузько зі зламаним крилом, а долівкою плигали жаби, яких хлопчаки спіймали для того, щоб нагодувати бузька. А в кутках іще й морські свинки хрумали капусту. І в цьому всьому Франко, тримаючи дітей на руках, навіть якось умудрявся писати свої геніальні твори. Сам письменник дуже любив тварин. У підвалі свого особняка на вул. Понінського Франко тримав кроликів, але найбільше любив собак, яких у нього було кілька. Франкові собаки манерами не вирізнялися і любили гавкати тоді, коли їм заманеться. Відомий сусід Франка, Михайло Грушевський, неодноразово скаржився письменнику на його невихованих домашніх улюбленців, які не давали ночами поважному професору ані спати, ані працювати. Часто, як згадує донька поета, їхня оселя нагадувала «звірячу клініку» з покаліченими тваринами, яких Франки підбирали на вулиці і лікували вдома.
Петро Франко – летун УГА
Варто також згадати, що Франків син Петро, як відомо, був одним із засновників «Пласту», а також одним із перших, хто долучився до руху Українських Січових Стрільців, згодом сотником Легіону УСС. Проте мало хто знає, що Петро Франко також був одним із засновників української військової авіації. Він очолював підрозділ летунів УГА і в цьому питанні був, можна сказати, на передовій, адже тоді авіація була найновішим досягненням прогресу. Що важливо підкреслити, Іван Франко не лише висував і пропонував певні політичні гасла чи ідеї, якими він прислужився національно-визвольному рухові. Він віддав йому найцінніше, що в нього було, – власного сина Петра, який продовжив батьківську справу у боротьбі за Україну цілком практично – у війську.
Рибалка-ас
Він умів працювати, він умів відпочивати. Так можна сказати і про Франка. Більше того, Франко і тут став першопрохідцем, адже саме його вважають засновником туристичного руху в Галичині. Іван Франко був першим професійним туристом, який не лише сам багато мандрував, а й організовував піші мандрівки Галичиною і Карпатами. У 1884 році він організував першу українську студентську пішу мандрівку. А один із віршів, який Франко написав з цієї нагоди, став спортивним гімном Галичини. Його сини також активно займалися спортом, зокрема футболом і великим тенісом, про який тоді ще у Львові мало знали. Але найсправжнісінькою пристрастю Івана Франка була риболовля. Тільки випадала вільна хвилина, Франко брав сіті і їхав кудись за Львів, бо, як жартував поет, у Полтві нічого доброго спіймати не можна було. Франко не любив вудок, а рибу ловив сітями чи ятерами, при чому власного виробництва. У риболовлі Франко був справжнім віртуозом, адже вмів ловити форель голими руками. Також письменник був прихильником «тихого полювання» на гриби, на яких прекрасно розумівся.
Перший український політик
Сьогодні мало хто пам’ятає, що саме Франко був першим головою першої української політичної партії – Русько-української радикальної партії. І. Франко, очолюючи її, став першим справжнім українським політичним лідером. Не просто громадським діячем, а фаховим політиком. Також один із маловідомих фактів Франкової політичної діяльності – підтримка феміністичного руху. Він підтримував видання першого українського жіночого альманаху «Перший вінок», який видавали Наталя Кобринська та Олена Пчілка.
Політичний провидець
Франко володів також даром політичного передбачення. Він був одним із перших у цілій Європі, хто передбачив крах ідеології марксизму. Франко у своїх працях, зокрема у трактаті «Що таке поступ?», написав, що Енгельсова народна держава згодом стане справжньою народною тюрмою, як згодом і сталося. А ще, до прикладу, жахливі картини з поеми Мойсей, як мати їсть тіло свого плоду. Багато хто з дослідників стверджує, що в такий спосіб Франко якимось внутрішнім зором передбачив Голодомор.
«Я вірю в Бога, але не так, як ви усі»
Поширена думка, що Франко був атеїстом. У радянські часи цю тезу підтримували і навіть спеціально для цього фальсифікували твори Франка. Насправді Франко не був атеїстом, адже виріс у побожній родині. Його батько, коваль Яків, який викував хрест на честь скасування панщини і подарував церкві коштовне Євангеліє, був одним із найбільших жертводавців Нагуєвицької церкви. Дитинство Франка було сповнене селянської релігійності, а от потім він почав шукати свій власний шлях до Бога. Проте його вільнодумство не заважало йому досліджувати Святе Письмо, товаришувати з галицькими священиками та навіть співати при Службі Божій. Наприкінці життя одній із своїх сучасниць Франко сказав: «Я вірю в Бога, але не так, як ви усі». Франко вірив у Бога, і багато творів свідчать про це, – стверджує Богдан Тихолоз, – але його віра була понадконфесійною. Як і Шевченко, він був глибоко віруючою людиною, проте пройшов свою тернисту дорогу до цієї віри. Як і митрополит Андрей Шептицький, з яким у письменника були приязні взаємини, Франко став Мойсеєм свого народу.
Підготувала Галина ЧОП
ІВАН ФРАНКО ТА БУДДИЗМ
У цій статті ми торкнемось мало відомої частини біографії знаменитого українського письменника і поета Івана Франка. Цей клаптик його життя чомусь зовсім не висвітлюється на шкільних уроках з літератури і багатьом людям невідомо про те, що “великий Каменяр” (саме так поважно називають І. Франка) серйозно цікавився і захоплювався східною філософією буддизму та індуїзму.
Взагалі найдавніші зацікавлення в колах прогресивної української інтелігенції таємничим сходом, зокрема сонячною Індією, її релігією та культурою відбулись ще на початку 19-го століття. Одним з перших, хто почав вивчати традицію індійської культури, був Харківський Університет. Її ректор І. Ризький в книзі “Введение в круг словесности” (1806 рік)згадує про найдавніші священні писання – Веди, і прадавню індійську мовусанскрит. Згодом Харківський університет став один з провідних українських центрів по вивченню східної культури – східнознавства.
Серед українських дослідників сходу було чимало видатних людей, які невтомно працювали на полі просвітництва: це історик Михайло Лунін; письменник, етнограф, та фольклорист Микола Костомаров, ще один знаний письменник та фольклорист Михайло Драгоманов. Останній був в дружніх стосунках з І. Франком, він же і захопив Франка таємничою індійською культурою, релігією та літературою.
Висвітлення інтересу І. Франка до буддизму має свою історію. На цю тему, зокрема, писали А. І. Білецький [1956], Х. С. Надель [1967] і, зовсім недавно, І. В. Папуша [2000].
Так, український літературознавець І. Папуша вважає, що перше знайомство Франка з буддизмом відбулося не пізніше 1883 [Див: Папуша, 2000. С. 36]. Знайомство І. Франка з буддизмом тривало протягом майже всього його подальшого творчого життя. За цей час І. Франко у своєму інтересі до буддизму проявив себе як дослідник, перекладач і поет.
Інтерес та захоплення Індією у Франка були настільки великими, що окрім простого вивчення індійських та буддійських писань, Франко займався перекладом на українську мову священного індійського епосу Махабхарати. Між іншим цей український переклад велика бібліографічна рідкість і знайти його на полицях книжкових магазинів (і навіть в інтернеті) зовсім не просто.
Розглянемо всі аспекти інтересу до буддизму у І. Франка.
Іван Франко та його вивчення буддизму
Однією з причин інтересу І. Франка до буддизму можна вважати його світоглядні пошуки. Про це, зокрема, свідчить листування Франка з М. Драгомановим. У листі (від 8 липня 1890 р.) І. Франко писав: “Хоча я і вважаю буддизм великим і благотворним ферментом в житті народів Сходу і Заходу, але все-таки тепер він для мене хіба що тільки предмет вивчення … але не практики” [Франко, 1986а. С. 257]. У цьому контексті заслуговує на увагу ставлення Франка до положення християнства в кінці ХІХ ст. Так, в листопаді 1897 р. він зазначав, що “моя мораль істотно відрізняється від тієї катехізичної, догматичної моралі, яка у нас подається як єдино християнська. Але я впевнений, що в своїй основі вона набагато ближче до моралі всіх тих великих вчителів людства, “шукають царства божого і правди його” “[Франко, 1976. С. 180].
Іван Франко звертався до буддизму також і в зв’язку зі своїми науковими інтересами. У першу чергу це стосується його філологічних досліджень, серед яких робота“Варлаам і Йоасаф – старохристиянський духовний роман і його літературна історія” (1895 – 1897) займає центральне місце. За цю роботу І. Франка було присвоєно ступінь доктора філософії вченою радою Віденського університету. У ній І. Франко дотримується висновку про те, що грецький варіант “Повісті про Варлаама і Іоасафа” являє собою перероблену версію індійської (буддійської) легенди про Будду. Працюючи над дисертацією, Франко звертався до робіт Бартелемі Сент-Ілера, В. П. Васильєва, І. П. Мінаєва, М. Мюллера, С. Ф. Ольденбурга, Т. В. Ріс-Девідса, В. Фаусбеля, Л. Фера , знайомився з перекладами буддійських текстів (наприклад, з “Джатака”).
І в іншій своїй роботі, “Пісня про правду і неправду” (1906), яка присвячена аналізу однойменної української ліричної пісні і близьких за змістом українських народних казок, І. Франко бачить їх витоки в палійскому і тибетському буддійських канонах. При цьому Франко посилається на роботи Е. Віндіш, І. П. Мінаєва, Г. Ольденберга, С. Ф. Ольденбурга, Ф. А. фон Шифнера і відомі йому буддійські тексти (наприклад, на “Лалітавістара”, “Сутта-Ніпата” ).
У критичному нарисі “Болгарські праці М. Драгоманова” (1891). І. Франко в цілому підтримує думку Драгоманова про те, що зміст багатьох слов’янських казок (наприклад, цикл казок про чудесне народження дитини без батька) “вказує прямо на буддійську літературну і релігійну сферу як на джерело, звідки з’явилися всі ці казки” [Франко, 1986. С. 39].
Представляють інтерес і інші висловлювання Франка про буддизм. Так, він вважає, що важливим моментом в історії Індії було виникнення великої релігійної реформації на чолі з Буддою. На думку Франка, буддизм зіграв важливу роль в житті давньоіндійського суспільства: “У порівнянні з древнім кастовим брахманізмом буддизм був релігією демократичною, релігією мас, і змусив звернутися до них, викласти їм науку в доступній для них формі.” Глаголення притчами “було відкрито в Індії, принаймні, за 500 років до Хреста “[Франко, 1986. С. 35]. І ось цю думку про духовний вплив Індії (буддизму) на одну з головних складових європейської культури – християнство – І. Франко розвиває далі. Він вважає, що “вплив буддизму на західний світ не переривається з введенням християнства, а навпаки, продовжується до наших днів [Франка, 1986. С. 34].
“Короткий нарис історії староіндійської (санскритській) літератури” (1910) – ще одна робота І. Франка, в якій ми знаходимо згадки про буддизм.
Іван Франко як перекладач буддійських текстів та літератури про буддизм
Якщо нам невідомі роботи І. Франка, повністю присвячені вивченню буддизму, то зовсім інша ситуація з його перекладами. По-перше, І. Франко переклав два фрагменти “Сутта-Ніпата”. Свої переклади І. Франко назвав як: 1) “Мара і Будда”, “Богач і мудрець” (1901, поетичний переклад) і 2)“Пісня про високе змагання” (1906, прозаїчний переклад). “Мара і Будда”, “Богач і мудрець” – назви двох фрагментів, які за змістом майже повністю відповідають другій сутті першої книги “Урагавагга” (не повністю 12 (29) і відсутня 13 (30)) “Сутта-Ніпата”. “Пісня про високе змагання” майже повністю відповідає другій сутті третьої книги “Махавагга” (відсутній 17 (440)) “Сутта-Ніпата”. Перекладам Франко притаманні елементи адаптації. Так, наприклад, в “Багач і мудрець” діалог відбувається не між пастухом Дхані і Досконалим, або Буддою, як в “Сутта-Ніпата”, а між багатієм і мудрецем.
Не знаючи палі, І. Франко за основу своїх перекладів міг використовувати німецький переклад “Сутта-Ніпата” А. Пфунгста, англійський В. Фаусбелля і російський Н. І. Герасімова.
Таким чином, зазначені переклади І. Франка були першою спробою перекладу буддійського канону на українську мову, хоча і не з мови оригіналу.
З наукової літератури про буддизм І. Франко переклав (у 1894 р.) дві статті відомого французького буддолога Леона Фера. Цей переклад цікавий для нас тим, що він дає ще одне свідчення про знання І. Франка про буддизм. Самі ж статті являють собою опис життя Будди (стаття “Будда”) і виклад історії буддизму починаючи з перших соборів до його стану в кінці ХІХ ст. в різних регіонах, таких як Шрі Ланка, Бірма, Таїланд, Тибет, Гімалайський регіон, Монголія, Китай і Японія (стаття “Буддизм”).
З коментаря І. Франка-перекладача, ми дізнаємося нові назви декількох буддологічних робіт, з якими він був знайомий. Це – дослідження В. Рокхіля, Е. Сенара, Чома де Кереші, Ф. Е. Фуко.
Переклад на українську мову І. Франка статей Л. Фера – перше знайомство українського читача з систематичним викладом буддизму.
Буддійські мотиви в поезії Івана Франка
До уваги нами беруться тільки ті художні тексти І. Франка, в яких він безпосередньо використовує буддійську термінологію.
До них відносяться: вірші XVI “Даремно, пісне! Зникли твої чари – Втішити серця біль!” і XVII “Уклін тобі, Буддо” з ліричної драми “Зів’яле листя” (1896); І “Притча про життя”, ХІІ “Притча про смерть”, “Легенда про вічне життя” зі збірки “Мій Ізмарагд” (189 та “Semper tiro “(” Страшний суд “).
На мій погляд, з них особливий інтерес представляє вірш “Уклін тобі, Будда”. В ньому І. Франко фактично обігрує опозицію “сансара-нірвана”:
“Уклін тобі, Буддо“,
Уклін тобі, Буддо!
В темряві життя
Ти ясність, ти чудо,
Ти мир забуття!
Спокійний, величний,
Ти все поборов:
І блиск царювання,
І гнів, і любов.
З царя жебраком ти,
Душею моцар,
Півсвіта осяяв
Твого духа чар.
Ти царство покинув,
Щоб духом ожить;
Зірвав усі пута,
Щоб нас слобонить.
І довгії літа
Промучився ти,
Щоб корінь страждання
Людського знайти.
Знайшов ти той корінь
У серці на дні,
Де пристрасті грають,
Надії марні,
Де гнів палахкоче,
Любов процвіта,
Луди павутинням
Наш дух опліта,
І мулить, і мулить,
Прогонює мир,
І тягне в Сансару,
В життя дикий вир.
Та з пристрастів пекла
Ти вивів людей,
Не тьмив їх туманом
Загробних ідей.
Безсмертне лиш тіло,
Бо жаден атом
Його не пропаде
На віки віком.
Та те, що в вас плаче,
Горить і терпить,
Що творить, що знає,
Що рветься й летить —
Те згасне, мов огник.
Мов хвиля пройде,
В безодні Нірвани
Спокій віднайде.
Поклін тобі, світлий,
Від бідних, блудних,
Що в пристрастів путах
Ще б’ються міцних!
Поклін і від мене,
Що скочу як стій
Із тиску Сансари
В Нірвани спокій!
Як здійснені “буддійські” переклади, так і “буддійська” поезія І. Франка – перший досвід введення буддійських реалій в українській літературі.
Отже, якщо І. Франко і не був першим серед українських інтелектуалів, хто у своїй творчості звернувся до буддійської спадщини, то саме йому вдалося здійснити рецепцію буддійської духовності. Крім цього, слід зазначити, що всі роботи І. Франка, присвячені буддизму, написані ним українською мовою.
Напевно, сьогодні ще важко дати однозначну відповідь на запитання, чому все-таки можна пояснити інтерес І. Франка до буддизму. Однак розглянуті нами твори Франка дають можливість припустити, що в буддизмі його цікавив, передусім, живий досвід, практична спрямованість на досягнення релігійного ідеалу. В такому випадку, використовуючи класифікацію Є. А. Торчинова, буддизм для І. Франка міг виступати “релігією чистого досвіду”.
Цікавлячись буддизмом, І. Франко виявив себе як учений, перекладач і поет. Крім нього, ніхто більше в українській культурі не зміг поєднати в своїй творчості ці три складові творчого генія.
Використана література:
– Папуша, 2000. – Папуша И. В. Modus orientalis. Індійська література в рецепції Івана Франка. Тернопіль, 2000.
– Франко, 1976. – Франко І. Передмова // Франко І. Зібрання творів у п’ятидесяти томах. Т. 2. Поезія. Київ, 1976.
– Франко, 1986. – Франко І. Болгарські праці М. Драгоманова // Франко І. Зібрання творів у п’ятидесяти томах. Т. 46, Кн. 2. Історичні праці (1891-1897). Київ, 1986.
– Франко, 1986а. – Франко І. 151. До М. П. Драгоманова // Франко І. Зібрання творів у п’ятидесяти томах. Т. 49. Листи (1886-1894). Київ, 1986.
