9 березня учні 6-А класу вшанували пам’ять великого Кобзаря у шкільному музеї Івана Франка.
Іван Якович знав напам’ять усі вірші з кобзаря Тараса Шевченка. Учні намагалися відтворити живе слово Кобзаря декламуючи його вірші.
Франко та Шевченко – найголовніші українські письменники. Вони обидва генії. Їх вірші пронизливі, революційні. Їх творчість спонукала український народ вірити в майбутнє, боротися за Україну. Франко та Шевченко грають велику роль не тільки в літературі, а й в історіі України. Вони також доповнюють один одного: Шевченко надихнув Франка, а Франко, насамперед, підтримав ідею Тараса Григоровича. Хоч прямого фізичного стику між Тарасом Шевченком і Іваном Франком не було, бо Франкові було лише п’ять років у день смерти Шевченка, але пророчу місію Шевченка перебрав фактично аж Франко, і ніхто другий до нього.
Було сказано, що Шевченко з’явився як сонце над темною ніччю України. Він поклав початок до відродження, до життя й боротьби народу. Отже, Франко прийшов, як його наступник, щоб переводити тяжку працю на шляху до відродження. Можна сказати, що Шевченко вивів український народ із темної ночі безнадійности й загублення на поріг його власної землі обітованої, що тече медом і молоком, і сказав: “Вона ваша! Оволодійте нею!”. В цьому незрівняне історичне значення Шевченка, його справді пророча місія. Але на цьому термін Шевченкової місії скінчився. “Вести” народ у його святуземлю “обітовану” мали вже наступники Шевченка.
І тут величезне значення відіграє місія Івана Франка.
Коли Шевченко з’явився справді як післанець із неба, що мав проголосити визволення українського духа й заговорити, як той пророк, що віщує божественну волю, то поява Івана Франка була в сірій прозі нашої, сучасної йому, буденщини.
Що ж то була за доба виступу на історичну арену Івана Франка?
Терен Галичини, просякненої, як сам Франко сказав: “австрорутенським угодовством”. Це був час гірких розчаровань в австрійських обіцянках, час польського панування, а в суто-українській дійсності домінування клерикальних і урядницьких кіл та дрібного панства над зубожілим селянством, в атмосфері жидівського лихвярства, споювання селян в одкупницьких корчмах і взагалі в атмосфері культурного й соціального маразму.В такій атмосфері молодий Іван Франко, тоді студент (в р. 1874), пристав до москвофільської течії, ввійшовши в склад видавництва студентського журналу “Друг”.
“Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — і вказав нові світи й вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій”, — писав Іван Франко про Тараса Шевченка.
Іван Франко відіграв важливу роль у житті української писменності. Став ніби відродженням Шевченка у своїх творах, продовжуючи йти по шляху великих діячів. Вони змогли перевернути уявлення про українську літературу, піднести її як незалежну співочу мову, яка має право на існування як і її невмирущий народ.
Керівник музею : Наталія Завідія